Андрогени в жіночому організмі — це не якийсь “чоловічий” винятковий елемент, а звичайні учасники гормонального фону. Яєчники, надниркові залози і навіть жирова тканина безперервно продукують тестостерон, дигідротестостерон (ДГТ), андростендіон та дегідроепіандростерон (ДГЕА). У межах норми вони відповідають за лібідо, підтримку м’язової маси, міцність кісткової тканини й загальний рівень енергії. Складнощі починаються тоді, коли концентрація цих гормонів зростає надмірно або тканини стають гіперчутливими до їхньої дії, — саме такий стан і має назву гіперандрогенія.

ЩО ЦЕ ТАКЕ І ЧОМУ ЦЕ ВИНИКАЄ?

Гіперандрогенія — не самостійна хвороба, а синдромний прояв, клінічний і/або лабораторний, який може супроводжувати цілу низку різних патологій. Лідирує серед причин синдром полікістозних яєчників — на нього припадає близько 70–80% випадків надлишку андрогенів у жінок дітородного віку. Далі за поширеністю йдуть некласична форма вродженої гіперплазії надниркових залоз, а також інсулінорезистентність із компенсаторним підвищенням інсуліну — той стимулює яєчники виробляти більше тестостерону. До переліку причин входять і гормон-продукуючі пухлини яєчників чи надниркових залоз, що синтезують андрогени автономно, поза контролем організму, а також прийом окремих препаратів — анаболічних стероїдів, деяких прогестинів, вальпроєвої кислоти.

Окрему групу становить ідіопатична гіперандрогенія: рівень гормонів у крові при цьому залишається в межах норми, проте шкіра й волосяні фолікули виявляють підвищену чутливість до андрогенів. Причина — активність ферменту 5-альфа-редуктази, що перетворює тестостерон на значно потужніший ДГТ прямо в тканинах-мішенях.

ЯК ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ?

Клінічна картина цього стану досить типова, хоча інтенсивність проявів може сильно відрізнятися від пацієнтки до пацієнтки. Найбільш впізнаваною ознакою вважають гірсутизм — появу жорсткого, пігментованого волосся за чоловічою моделлю росту на обличчі, грудях, животі й спині. Часто гормональний дисбаланс видає й акне, яке погано реагує на стандартне лікування та концентрується переважно в нижній третині обличчя й уздовж лінії щелепи. До характерних проявів також відносять андрогенну алопецію жіночого типу — порідіння волосся в тім’яній зоні при збереженій лінії росту спереду, — а також збої менструального циклу: від подовження інтервалів між менструаціями до повної відсутності овуляції. У виражених випадках можлива вірилізація — огрубіння голосу, збільшення клітора, зміна будови тіла.

Окремо варто наголосити на різниці між гірсутизмом і звичайним гіпертрихозом — рівномірним ростом пушкового волосся, який з андрогенами не пов’язаний і жодного стосунку до ендокринних порушень не має.

ДІАГНОСТИКА 

Обстеження традиційно розпочинають з визначення загального та вільного тестостерону, ДГЕА-сульфату, 17-гідроксипрогестерону (щоб виключити вроджену гіперплазію надниркових залоз), а також глобуліну, що зв’язує статеві гормони, — саме цей показник відображає, яка частка тестостерону циркулює у вільному, біологічно активному вигляді. За потреби лікар додатково призначає ЛГ, ФСГ, пролактин та УЗД яєчників. Якщо симптоми вірилізації наростають швидко й різко, особливо на тлі дуже високих показників тестостерону, — це серйозний привід запідозрити андроген-продукуючу пухлину, і таких пацієнток спрямовують на візуалізацію яєчників та надниркових залоз.

ЛІКУВАННЯ І КОРЕКЦІЯ 

Терапевтичний підхід завжди будується навколо першопричини, а не самого симптому — усунення джерела надлишку андрогенів автоматично зменшує і шкірні, і циклічні прояви. Коли в основі лежить синдром полікістозних яєчників, і жінка не планує вагітність найближчим часом, препаратами першої лінії залишаються комбіновані оральні контрацептиви — вони пригнічують вироблення ЛГ яєчниками і підвищують рівень глобуліну, що зв’язує статеві гормони, тим самим знижуючи частку вільного, активного тестостерону.

При вираженому гірсутизмі до схеми нерідко додають антиандрогени, зокрема спіронолактон, який блокує рецептори до андрогенів у тканинах-мішенях, — але ефект розвивається поступово, помітні зміни росту волосся з’являються не раніше ніж через 6 місяців.

Якщо на тлі полікістозних яєчників виражена інсулінорезистентність, до терапії включають метформін — він знижує рівень інсуліну і опосередковано зменшує стимуляцію яєчникового синтезу андрогенів. При некласичній формі вродженої гіперплазії надниркових залоз застосовують низькі дози глюкокортикоїдів, які пригнічують надлишкову продукцію АКТГ і, відповідно, андрогенів наднирниками. Пухлинна природа гіперандрогенії потребує хірургічного видалення новоутворення — консервативна терапія тут неефективна.

Косметичні методи — лазерна епіляція, електроліз — не впливають на гормональний фон, але добре доповнюють основне лікування, прибираючи вже наявне небажане волосся, поки медикаментозна терапія працює на причину. Важливо розуміти: гіперандрогенія — це керований стан за умови правильної діагностики причини, а не косметична проблема, яку можна вирішити самими лише зовнішніми засобами.

Гіперандрогенія — це не діагноз, а сигнал дисбалансу, який завжди має конкретну причину: від синдрому полікістозних яєчників до рідкісних пухлин наднирників. Гірсутизм, акне чи порушення циклу зникають саме тоді, коли усунуто це джерело, а не саму зовнішню ознаку. Тому шлях до результату завжди починається з точної діагностики — і своєчасне звернення до ендокринолога дозволяє не лише повернути шкірі й волоссю охайний вигляд, а й запобігти віддаленим метаболічним наслідкам.