Синдром Ді Джорджі — вроджене захворювання, в основі якого лежить мікроделеція ділянки 22q11.2 на довгому плечі 22-ї хромосоми. Ця невелика генетична втрата зачіпає одразу кілька систем органів, порушуючи узгоджений розвиток серця, прищитоподібних залоз, тимуса та кісток лицевого черепа. Через таку генетичну специфіку в сучасній медичній літературі дедалі частіше використовують саме назву “синдром делеції 22q11.2” — вона точніше відображає механізм захворювання, ніж історична назва, пов’язана з іменем лікаря, який вперше описав клінічну картину у 1965 році.

ГЕНЕТИЧНА ОСНОВА 

В основі патології лежить втрата фрагмента довгого плеча 22-ї хромосоми, що охоплює від 30 до 40 генів. Серед них особливе значення має ген TBX1, який виконує роль ключового регулятора розвитку структур, що походять із третьої та четвертої глоткових кишень ембріона. Саме ці ембріональні зачатки згодом дають початок тимусу, прищитоподібним залозам, а також частинам серця і великих судин — тому втрата навіть невеликої хромосомної ділянки одночасно позначається на формуванні настільки різних за функцією органів.

У переважній більшості випадків делеція виникає de novo, тобто з’являється спонтанно під час формування статевих клітин або на ранніх етапах ембріонального розвитку, без будь-якого зв’язку зі спадковістю батьків. Водночас сам синдром має аутосомно-домінантний тип успадкування: якщо делеція вже присутня в генетичному матеріалі одного з батьків, імовірність її передачі дитині становить 50% для кожної вагітності. Саме тому за підтвердженого діагнозу в дитини лікарі часто рекомендують генетичне обстеження і батьків — це дозволяє точніше оцінити ризики для майбутніх вагітностей та виявити можливі легкі, безсимптомні форми синдрому у дорослих.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ 

Тяжкість симптомів варіює в надзвичайно широкому діапазоні — від важких вроджених вад серця, що вимагають хірургічної корекції одразу після народження, до стертих форм, які виявляють випадково лише в дорослому віці. Класичну тріаду синдрому формують вади серця (переважно конотрункальні дефекти — тетрада Фалло, переривчаста дуга аорти, truncus arteriosus), гіпоплазія або аплазія тимуса з відповідним імунодефіцитом, а також гіпофункція прищитоподібних залоз із гіпокальціємією.

Саме гіпокальціємія нерідко стає першим клінічним проявом, що привертає увагу лікарів: судоми чи тетанія у новонародженого можуть слугувати початковим сигналом для підозри на делецію 22q11.2. Ступінь порушення функції тимуса також суттєво коливається — від незначного зниження кількості Т-лімфоцитів до його повної афункції. Останній варіант отримав назву повного синдрому Ді Джорджі, трапляється менш ніж у 1% випадків і вимагає термінової імунологічної корекції.

Серед інших типових ознак — характерні риси обличчя (видовжене обличчя, невеликі вушні раковини, вузькі очні щілини), піднебінно-глоткова недостатність, затримка мовленнєвого розвитку, труднощі з навчанням, а також підвищений у дорослому віці ризик психіатричних розладів, зокрема шизофренії.

ДІАГНОСТИКА 

Золотим стандартом підтвердження діагнозу залишається флуоресцентна гібридизація in situ (FISH) або хромосомний мікроматричний аналіз — саме ці методи дозволяють виявити мікроделецію ділянки 22q11.2. Запідозрити синдром лікарі зазвичай можуть при поєднанні вродженої вади серця з гіпокальціємією та ознаками імунодефіциту, після чого для остаточного підтвердження призначають генетичне тестування.

Не менш важливе місце посідає й пренатальна діагностика: якщо на ультразвуковому дослідженні плода виявляють характерні вади серця, лікарі можуть рекомендувати амніоцентез із подальшим генетичним аналізом отриманого матеріалу.

ПІДХОДИ ДО ВЕДЕННЯ ПАЦІЄНТІВ 

Оскільки синдром одночасно зачіпає кілька систем органів, ведення таких пацієнтів вимагає злагодженої роботи мультидисциплінарної команди — кардіолога, імунолога, ендокринолога, генетика, логопеда та психіатра.

Корекцію гіпокальціємії проводять за допомогою препаратів кальцію та активних форм вітаміну D, контролюючи при цьому рівень паратгормону. У випадках тяжкого імунодефіциту може виникнути потреба в трансплантації тканини тимуса або гемопоетичних стовбурових клітин, тоді як пацієнтам з помірним зниженням імунітету призначають профілактичну антибіотикотерапію та обережно підбирають графік вакцинації, відкладаючи живі вакцини до підтвердження достатньої функції Т-клітин.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ? 

Синдром Ді Джорджі яскраво демонструє, наскільки тісно пов’язаний між собою ембріональний розвиток різних систем організму. Одна-єдина генетична поломка одночасно впливає на формування серця, імунної системи та ендокринних залоз — і причина в тому, що всі ці структури мають спільне ембріональне походження. Саме розуміння цього механізму дозволяє лікарям не розглядати симптоми ізольовано один від одного, а бачити цілісну клінічну картину — і саме такий системний підхід рятує життя новонароджених із цим синдромом.